28 липня Україна вшановує пам’ять Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань і цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні.
Цей день є нагадуванням про високу ціну свободи, про незламність українців та про тих, хто віддав своє життя, залишаючись вірним Україні до останнього подиху. Ми схиляємо голови перед пам’яттю всіх, хто не повернувся з полону, та висловлюємо глибоку вдячність кожному, хто боронив і продовжує боронити нашу державу.
Символом цього дня є Прапор Надії — знак пам’яті, підтримки та віри у повернення всіх, хто досі перебуває в неволі, був викрадений або вважається зниклим безвісти.
Прапор складається з двох смуг:
чорна — символізує смерть, полон, біль і втрати;
біла — уособлює надію, віру в життя, незламність духу та боротьбу за справедливість.
В Україні ініціатором запровадження Прапора Надії став оборонець Маріуполя, командир 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, який сам пережив російський полон, — Сергій Волинський.
Історія цього символу бере початок у Сполучених Штатах Америки під час війни у В’єтнамі. Саме тоді Національна ліга родин військовополонених і зниклих безвісти започаткувала використання Прапора Надії, щоб привернути увагу суспільства до долі полонених. Сьогодні цей символ об’єднує людей у різних країнах світу, нагадуючи про тих, хто досі не повернувся додому.
У День пам’яті закликаємо кожного зупинитися на мить, вшанувати загиблих хвилиною мовчання та підтримати родини військовополонених і зниклих безвісти. Пам’ятаємо кожного. Віримо в повернення всіх, хто чекає на свободу.
Пам’ять — це наша вдячність. Надія — це наша сила. Єдність — наш шлях до Перемоги.